Наша жизнь

Легенда про Великого Джі

Легенда про Великого Джі

Історію-легенду про Великого Джі мені розповів Дієго Санчес. Принаймні, він себе так назвав…
Це було в одному з типових барів Кочелли, куди я забрів випити трохи текіли, під час своїх мандрів Південною Каліфорнією.
— В тебе там гітара? — запитав Дієго, підсідаючи за мій столик.
— Так, звичайно, такий чохол шикарно підходить для перевезення зброї, однак в ньому дійсно гітара, — без особливого інтересу до продовження розмови сказав я.
— То може зіграєш якого рок-н-ролу для старого Дієго Санчеса? — я так зрозумів, що Дієго на сьогоднішній вечір своєю жертвою обрав мої вуха, однак я вирішив до останнього намагатись відшити старого.
— Ні, вибачте, я не налаштований. Розумієте, муза пропала. А коли немає музи — не можу грати. — відповів я і став спостерігати за молодою парою, що сварилася за вікном.
— Я знаю твою проблему… Тебе гнітить минуле, висить у тебе на шиї важким тягарем, тому ти і злишся, тому ти і закритий. Знаєш, це як із мішками з зерном в коморі. Ти не можеш туди напхати нових, поки не викинеш мішки зі старим, зіпсованим зерном. Людська душа не безрозмірна, її теж треба чистити, як комору — Дієго пильно на мене подивився і запитав:
— Ти чув про Великого Джі? Ти чув історію про нього і про його палаючу гітару?
— Може замовити тобі текіли, Дієго? — я пішов я ва-банк, інакше, чому б до мене цей стариган чіплявся, як не розвести на халявну випивку?
— Якщо я захочу, то сам собі замовлю. Це мій бар. — Дієго лаконічно поставив мене на місце і мені нічого не залишалось, як продовжити розмову.
— Ні, я не чув про Джі. Що це за історія? — Я вирішив пришвидшити процес, про себе подумав, що якщо старий Санчес раніше почне, то швидше від мене відчепиться. Дієго почав розповідати.
— Це історія Великого Джі. Джі… Не знаю, чому його називали Джі. Може тому, що звали його Гонсалес, а може через його гітару Гібсон, точно не певен, однак він дійсно був Великим. Його гру на гітарі знали майже в усіх барах Східної Каліфорнії. Його пісні, як стріли Амура, закохували людей, його пісні наставляли заблудлих овець на шлях істинний, його пісні дарували світло зневіреним. Він наче був янголом, який благословляв і надихав.
У Джі було все: шалена популярність, найкращі жінки і свобода. Його Харлей із переплетеними трояндами знав чи не кожен в цьому штаті. Та ось, одного разу, коли він виступав в черговому барі десь на узбережжі, все пішло шкереберть. Його енергія і драйв пропали. А найголовніше, не стало того світла, яке доносило глибину і істину його пісень до слухачів. Він перегорів… І як сам часто повторював: «Муза покинула мене, муза втекла від мене…».
— І що ж з ним сталось? Муза повернулась, чи ні? І мені теж немає сенсу чекати на повернення моєї? — вирвалось у мене.
— Не перебивай. Так… А… Він переїхав сюди, в Кочеллу, зняв у мене номер в мотелі. Його Харлі і гітара припадали пилом в моєму гаражі, а він припадав пилом в моєму барі, потягуючи текілу. Джі кілька разів намагався взятись за гітару, я сам йому кілька разів її сюди в бар приносив, однак нічого з того доброго не виходило. Так продовжувалось без малого п’ять років. Якось він сидів у трояндовому садку біля мотелю з пляшкою текіли і черговий раз намагався витягнути життя зі своєї гітари, але як і раніше, в нього нічого не виходило. Великий Джі не витримав і вирішив покінчити з життям, а перед тим спалити свою славу і свою зневіру — він облив гітару текілою і підпалив. Гітара запала, але тут сталось диво!
— Але ж… — Дієго не дав мені договорити. Він поглядом змусив мене заткнутись і продовжив.
— Сталось диво. З вогню стали вилітати метелики. Такі, як кулак, бражники… Бражники — Мертва голова. Їх були сотні, вони вилітали з вогню і летіли ген через троянди десь в кінець садка. Джі своїми непевними кроками подався за Мертвими головами.
— І що ж там було? Ворота в Пекло? Там сидів Сатана, що прийшов за душею Джі? — мені вже правда було цікаво, чим закінчиться історія Дієго.
— Ні те, ні інше. Там була гітара. На ній вже не було напису ні Гібсон, ні інших позначок. Лише жовті язики полум’я. Вона була наче зроблена самим Дияволом. Його гітара наче переродилась… І Великий Джі разом з нею.
— І це все ти бачив на власні очі? — з добрячою долею недовіри я запитав Дієго.
— Ні. Це мені розповів Великий Джі в останній день, коли я його бачив. На наступний ранок після того, як це сталось, я як завжди прийшов сюди, в бар, наводити порядки. Там, обабіч сцени, на стільці сидів Великий Джі і грав. Його гра проймала, я стояв у дверях хвилин з 10, поки зміг прийти до тями. А Джі грав… Промені сонячного світла огортали його фігуру і Джі був наче Бог, а може, він і був Богом. — Дієго замовк, посмішка на його обличчі та його погляд застигли. Його очі були такі ясні, наче десь у ньому зараз грав Великий Джі, і те світло, про яке розповідав Дієго, зараз лилось з його очей.
— А де можна почути цього Великого Джі? Де він зараз грає, де його палаюча гітара? — мене не на жарт зацікавила ця персона.
— Не знаю, — відповів Дієго. – Того ранку він сів на свій Харлей і поїхав геть. Після того більше ніхто його не чув і не бачив.
— Однак, назавжди мені в пам’яті закарбувались слова, які він сказав, коли востаннє переступив поріг цього бару: «Я зрозумів, Дієго! Щоб жити – ми маємо рухатись вперед, а щоб рухатись вперед, ми повинні йти упорожні. Щоб жити далі, ми маємо перероджуватись. Ми не безрозмірні, і ми маємо в своєму серці час від часу звільняти місце для нового…».
— Запам’ятай ці слова і ти, юначе. — Дієго піднявся, похлопав мене по плечу і поволі пошаркав десь до виходу. А я так і сидів в барі, з пляшкою текіли в руці, дивлячись на свій чохол з гітарою… А в думках миготіли думки про Великого Джі, троянди, палаючу гітару та Мертві голови…

Tags:

Author Description

No Responses to “Легенда про Великого Джі

You must be logged in to post a comment.